Нещодавно заступник міністра освіти України Михайло Винницький зробив резонансну заяву, яка викликала гостру реакцію в українському інтелектуальному середовищі. Він висловився, що доля українських викладачів і студентів за кордоном не є предметом турботи української держави, незалежно “чи він студент, чи він бомжує”.
Ця заява спровокувала критику з боку української громадськості. Зокрема, відома письменниця та активістка Анастасія Мельниченко висловила своє обурення, наголосивши на важливості підтримки українських науковців за кордоном, особливо в контексті протидії російській пропаганді в західних академічних колах.
Мельниченко підкреслила, що західні університети зараз надають значні можливості українським вченим, забезпечуючи їх роботою та необхідними ресурсами для досліджень. Багато європейських та північноамериканських навчальних закладів створили спеціальні програми підтримки для українських науковців, що дозволяє їм продовжувати свою діяльність та представляти Україну на міжнародній арені.
Критики заяви Винницького наголошують на стратегічній важливості підтримки українських вчених за кордоном. Їхня діяльність розглядається як ключовий елемент у протидії дезінформації та просуванні українських інтересів у глобальному академічному просторі.
Ця ситуація підняла питання про роль держави у підтримці своїх науковців за кордоном та важливість визнання їхнього внеску у розвиток української науки та освіти, незалежно від місця їхнього перебування.